Вихід Великобританії з Європи спричинив велику невизначеність щодо вручення судових і позасудових документів у цивільних або комерційних справах в Європейському Союзі. Це особливо цікавить питання, що стосуються опіки над неповнолітньою дитиною, оскільки є багато випадків, коли дитина народилася від румунських батьків та нерумунських батьків.
Визнання та виконання остаточного рішення про сім'ю в англійському судовому розгляді щодо права на опіку та доступ до Румунії для батьків-нерумун буде залежати від умов, за яких Сполучене Королівство вийде з Європейського Союзу.
У цьому контексті можливі дві ситуації, які можуть виникнути:
1. Сполучене Королівство продовжує застосовувати Гаазьку конвенцію про юрисдикцію, застосовне право, визнання, виконання та співпрацю щодо батьківської відповідальності та заходів щодо захисту дітей, які залишаються в одній із договірних сторін.
У цій ситуації, оскільки Румунія та Сполучене Королівство залишаються Договірними державами Гаазької конвенції, стаття 23 Конвенції буде застосовуватися щодо будь-якого судового рішення щодо батьківської відповідальності та прав на побачення, отриманих в одній із двох держав, точніше: « Заходи, вжиті владою Договірної Держави, визнаються чинним законом у всіх інших Договірних Державах». Таким чином, ухвала суду, отримана в Англії щодо прав на опіку та доступ, буде визнана та підлягає виконанню в Румунії на підставі вищезгаданого правового положення.
2. Сполучене Королівство більше не застосовує Конвенцію про юрисдикцію, застосовне право, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів щодо захисту дітей.
У цій ситуації Сполучене Королівство більше не вважатиметься Договірною стороною, і, отже, будь-яке розпорядження щодо визнання та придатності до виконання, зазначене в Конвенції, більше не буде застосовуватися у разі судового наказу, виданого англійськими судами.
У цьому сценарії наказ щодо прав на опіку та доступ, який буде отримано в Англії, потрібно буде визнати в Румунії для його виконання.
Що стосується процедури та термінів отримання визнання та виконання судового наказу, отриманого в третій державі в Румунії, то це стосується заяви, яку має подати сторона/сторони, які зацікавлені в отриманні визнання іноземного рішення. Щоб подати таку заяву та отримати рішення, мають бути виконані певні умови, такі як:
• Іноземне рішення має бути остаточним.
• Іноземний суд, який видав наказ, повинен був мати юрисдикцію для вирішення справи відповідно до законодавства держави, яка видає наказ.
• Взаємність між Румунією та державою, де було видано наказ щодо визнання наслідків судових наказів.
Якщо під час первинного судового розгляду сторона, яка програла справу, не була присутня в судовому засіданні, то в ухвалі повинно бути зазначено, що ця сторона вчасно повідомила про розгляд справи та мала можливість підготувати захист. Необхідно також довести, що вони були належним чином викликані в установлений строк для останнього слухання, а також той факт, що ця сторона мала можливість оскаржити рішення.
Румунський суд, якому доручено вирішувати питання про визнання іноземного наказу, не може розглядати підстави справи, вже вирішеної іноземним судом, і зобов’язаний лише перевірити, чи виконуються конкретні умови, необхідні для визнання наказу, який має бути виданий.
Ця процедура може тривати від 6 до 12 місяців. Усі документи, надані суду, які спочатку не були складені румунською, мають бути перекладені на румунську уповноваженим перекладачем. Після отримання рішення суду про визнання іноземного судового наказу це рішення може бути виконане в Румунії, при цьому цей наказ має такі ж наслідки, як і рішення румунського суду.
Виконавче провадження може бути розпочато у випадках, коли сторона, щодо якої видано наказ, добровільно не виконує початковий наказ.
Процедура примусового виконання здійснюється судовим виконавцем і розпочинається виданням йому приписів. Усі необхідні заходи, необхідні для виконання розпорядження, будуть проведені судовим виконавцем.
Початкова частина гонорару судового виконавця буде внесена стороною, яка вимагає примусового виконання, на початку процедури; решту збору сплачує інша сторона в кінці процедури.
Найважливішою відмінністю буде той факт, що визнання має бути отримано до початку виконавчого провадження. Це може означати, що наказ неможливо виконати досить швидко, і це матиме відношення до випадків, коли є розпорядження про повернення дитини до іншої юрисдикції. На практиці румунські суди не бажають відправляти дитину назад в іншу країну, якщо вона «влаштована». Отримання швидкої професійної консультації за цих обставин буде передумовою для отримання задовільного результату будь-якого виконавчого провадження.
